Дизайн приміщень у дусі мінімалізму, що не втрачає популярності на Заході, у нас поки зустрічається нечасто. Може, це й до кращого: відмова від потрібного на користь самого необхідного не завжди здатний забезпечити карколомний результат. Піки захоплення мінімалізмом у західному світі доводилися на періоди, коли радикально настроєна частина суспільства бунтувала проти рутини ситого й розміряного життя, що відбивалося не тільки на політику, але й на культурі в цілому (і культурі інтер'єра зокрема). Це 20-е й 60-е роки XX століття.

Сьогодні мінімалізм харчується новими настроями. Усвідомлення західним суспільством можливості глобальної економічної катастрофи породило таку тенденцію, як повернення до традиційного екологічно чистим матеріалам – дереву, бетону, склу, металу. Прискорення й без того божевільного сучасного життя, коли увага постійно розосереджується на різних предметах і явищах, привело до небувалого попиту на «заспокійливі» інтер'єри, у яких немає нічого зайвого.

Щоб створювалося враження широти й простору, приміщення, якщо це можливо, не ділиться внутрішніми перегородками. Вікна від підлоги до стелі пропускають нескінченні потоки світла, поєднуючи інтер'єр із зовнішнім миром. Форми прості до примітивізму: тільки гострі кути, ніякого натяку на компроміси й двозначність пластичних ліній. Здається, що в такій обстановці звук буде відбиватися багаторазовою луною й ніколи не стихне. Видимо, тому мінімалізм люблять і цінують у країнах, де клімат і вдачі суворі. Про цей стиль можна сміло сказати: «характер нордический, витриманий».

З 60-х років ХХ століття західні дизайнери й архітектори перебувають у постійному пошуку універсальної для життя колірної гами інтер'єра. Треба сказати, що рішення сполучити ахроматичні кольори, тобто сір, чорний і білий, адекватно «уписується» у філософію мінімалізму. Проте інтер'єр останніх десятиліть доводить, що мінімалізм багатоликий і багатий на «декоративні» підручні засоби. Його палітра обмежується, як правило, світлими відтінками, заснованими на грі півтонів; у такому інтер'єрі майже завжди багато білого цвіту, що графично підкреслять чорним або сірим.

Найчастіше «графікові» доповнюють природні тони дерева, цегли, бетону, металу, скла й інших виразних матеріалів. При цьому особливим шиком уважається саме груба фактура: якщо цегла – те натуральний, «ув'язнений» у мальовничу кладку, якщо бетон – те неопрацьований, натурального сірого цвіту, якщо ж штукатурка – те незрівнянно виконана, рівна або в крайньому випадку з невисоким геометричним рельєфом і т.д. Іншими словами, надзвичайно важлива й фактура матеріалу. Набір подібних засобів лише на перший погляд здається аскетичним, насправді саме з їхньою допомогою інтер'єр здобуває індивідуальність, стиль і закінченість.

І дійсно, у наш час важко представити який би те не був стиль в абсолютному прочитанні: застосування сучасних матеріалів природно, але багато хто з них виступають допоміжними засобами, а не стилеобразующими елементами. Зокрема, використання скла й металу виправдано із практичної точки зору. Тому скляні поверхні стільниць або перегородок так поширені в інтер'єрі. При цьому форми їх традиційно прості й не б'ють в очі, а немов розчиняються в просторі, не обмежуючи його й залишаючись практично непомітними.