Серія оглядів, присвячених натуральному природному каменю, що ми починаємо сьогодні публікувати, народилася аж ніяк не спонтанно, хоча ніяких довгострокових планів ми в цьому напрямку не виношували. Усе почалося з огляду, присвяченого новому російському лицювальному матеріалу “Екстраграниту”, опублікованого в № 40. Після виходу цього огляду пройшло кілька тижнів, народ дзвонив у редакцію й цікавився подробицями. У загальному все йшло як звичайно. Але один із дзвінків був зовсім іншим. Нам подзвонили з холдингової компанії “Гранул” і задали всього одне питання: “За що ж це ми так недобре у своєму огляді відгукнулися про прекрасний природний лицювальний матеріал - грануйте?” Граніт як лицювальний матеріал ми в огляді, присвяченому “Екстраграниту”, дійсно згадували. Згадували в основному деякі його недоліки (недоліки, як відомо, є в будь-якого матеріалу) і зокрема підвищене радіаційне тло в деяких видів гранітів. Але, чесно, говорячи нічого поганого про граніт взагалі сказати не хотіли. І от, під час нашої розмови з компанією “Гранул” нам подумалося: “А чому ми про такий прекрасний природний матеріал тільки згадали? Чому б нам докладно не розповісти про натуральний природний камінь?” І ми відразу домовилися про особисту зустріч. Усе, що ми довідалися під час цієї зустрічі про натуральний камінь, ми й пропонуємо тепер Вашій увазі у вигляді серії оглядів. У них ми розберемо всі питання, починаючи від видобутку й кінчаючи доглядом за готовими виробами, і, звичайно ж, розглянемо питання про радіаційну безпеку - той самий з якого почалося створення серії. Але ми повинні заздалегідь попередити наших читачів, що особлива увага в цих оглядах ми приділимо мармуру й граніту, оскільки саме ці два лицювальних матеріали нас всіх насамперед і цікавлять.МАТЕРІАЛ, СТВОРЕНИЙ Природойсреди великої номенклатури застосовуваних будівельних матеріалів одне із провідних місць належить природному каменю. Виробу із природного каменю використовуються в будівництві як несучі конструкції, лицювального й оздоблювального матеріалів.Природними каменями прийнято називати монолітні гірські породи, що володіють певними фізико-механічними (у першу чергу, прочностними) властивостями й декоративними якостями. Розмаїтість фарбування, складу, структури й текстури цих матеріалів дозволяє використовувати їх для облицювання фасадів і внутрішніх приміщень будинків і споруджень, а також при спорудженні монументів і скульптур.Природний камінь, використовуваний в архітектурі й інтер'єрі приміщень, не тільки надає виробам високу міцність і довговічність, але й робить сильний емоційний вплив на людину. Завдяки винятковій розмаїтості розцвічень і малюнків, кожний, хто хоча б раз стикається у своїй практиці зі зробленою красою каменю, неодмінно “занедужує” колекціонуванням, збиранням і пошуком практичного застосування. Камінь притягає й заворожує. Ніж довше вдивляєшся в складний, на перший погляд хаотичний візерунок, тим глибше проявляється неповторна структура й тем сутужніше відірвати око. Видимо, і цим обумовлена багаторічна історія застосування природного каменю й неослабний інтерес до нього від древніх століть до наших днів.НЕВЕЛИКИЙ ЕКСКУРС В Историюмрамор - це прекрасний, дотепер неперевершений матеріал для ліплення, що широко застосовувався вже античними майстрами. І своя назва мармур одержала в Древній Греції. У перекладі “marmor” означає “блискучий камінь”. Греки вважали його каменем богів, маючи на увазі насамперед його високі скульптурні якості. Завдяки здатності пропускати світло на глибину, камінь “оживає” - довкола нього створюється легкий світний ореол, що повторює контури. Крім того, він має унікальні пластичні можливості. Ці властивості каменю, характерні для кращих сортів мармуру, помітили ще в Древній Греції, і античні майстри стали використовувати його для ліплення. Мармурові статуї немов випромінюють тепло людського тіла, камінь начебто оживає й передає стан душі.В античні часи мармур використовували головним чином в архітектурі й скульптурі. Богині полювання й природи Артеміді, що стародавні греки визнали ідеалом жіночої краси, жителі Ефеса спорудили чудовий храм, що став одним із семи чудес світу. Його прикрасили 125 колонами з білосніжного блискучого мармуру. З білого каменю, що добували на горі Пантеликон поблизу Афін, греки побудували Парфенон, храм Зевса Олімпійського. З паросского мармуру геніальний античний майстер виліпив знамениту “Венеру Милосскую”, що перебуває в Лувре. Із цього ж мармуру й інша Венера - Таврическая, що експонується в Ермітажу.У використанні мармуру не відставали від стародавніх греків і древні римляне, благо не було недоліку у власних родовищах цього чудесного матеріалу й увозити його не доводилося. Більше двох з половиною тисячоріч добувають мармур у відрогах Апуанских Альп у Каррарі (білий і кольоровий каррарский мармур до нашого час уважається одним із кращих у світі). Сахаровидний камінь цього родовища пропускає світло на глибину 4 див. Таке високе світлозаломлення характерно тільки для самого високосортного мармуру.У середні століття в застосуванні мармуру був невеликий затишок, але ближче до нашого часу (XVI - XVII вв.) про нього знову згадали й з успіхом використовували при створенні палацових інтер'єрів. Щодо використання мармуру в Древній Русі на жаль нічого сказати не можна. А от природні камені в будівництві тут використовувалися здавна. Найбільш древні спорудження з каменю відомі в Закавказзі, Кримі, Європейській частині Росії. Як правило, це були культові й кріпаки спорудження. У кам'яних будівлях міст Київської Русі й Херсона використовувався мармур, вапняк і мраморизованний вапняк. Основним будівельним матеріалом при будівництві кріпосних споруджень древнього Новгорода був граніт і вапняк. Широке застосування знайшов білий вапняк у будівлях XI-XII століть у Володимиро-Суздальській і Новгородській Русі й у більше пізніх московських пам'ятниках архітектури.Мармурова мозаїка. Собор “Спаса-на-крові”Епоха розквіту російського камнедобивающего й ремесла, що камнеобрабативает, почалася в XVIII столітті, коли Петро I і його спадкоємці будували й прикрашали нову столицю - Петербург. Причому був видано урядовий указ, що забороняє ввіз декоративних каменів через границю й що пропонує знаходити, добувати й обробляти камінь у Росії. При Петрові I були побудовані Петропавловская й Кронштадская міцності, будинок Адміралтейства з доками й верф'ю, собори, палаци й різні державні будинки. При будівництві в основному застосовувалися камені з Олонецкой губернії (Карелія) - мармур, граніт, брекчия, сланці. Камені добувалися у вигляді цільних колон, більших блоків для цоколів, п'єдесталів, скульптур і т.д. Колони Исаакиевского собору висотою 17 м, діаметром 2,13 м, масою 115,6 т; Александровская колона висотою 25,6 м і діаметром у підстави 3,66 м були виготовлені із гранітних монолітів, добутих у кар'єрі Пютерлахской каменоломні біля м. Виборга.В 30-х роках нашого сторіччя камнедобивающая й галузь, що камнеобрабативает, промисловості стала інтенсивно розвиватися на Україні, Уралі, у Середній Азії, Закавказзі й Сибірі. Це було пов'язане з початком будівництва й реконструкції великих міст, спорудженням Московського метрополітену. Для облицювання стін, колон і пристрою підлог на станціях метро м. Москви було застосовано більше 700 тис.м2 граніту, мармуру, лабрадориту, габро й інших порід. Ще більш швидкий розвиток галузь одержала після Великої Вітчизняної війни. У виробництво були впроваджені нові верстати, машини, технологічна лінія для видобутку, обробки й переробки каменю, що дозволили звільнити працівників від важкої фізичної праці й забезпечити народне господарство необхідними стеновими й лицювальними матеріалами. Природний камінь використовувався при спорудженні таких монументальних будинків як Кремлівський палац з'їздів, готель “Росія” у Москві, ряду об'єктів Ленінграда, Києва, Єревана, Баку, Ташкента й інших міст.З початку століття рівень виробництва лицювального каменю виріс приблизно з 500 до 12 000 тис. м3. При цьому характерною рисою застосування продукції з каменю є збереження прочностних і декоративних властивостей будинків і споруджень протягом тривалого періоду (сторіччя й тисячоріччя). Тим самим створюється середовище перебування, формується архітектура, що служить одним з головних критеріїв рівня культури нації, цивілізації й усього людства. Тому до безлічі епітетів XX століття можна по праву додати “новий кам'яний вік”. Обумовлено це істотними змінами рівня споживання й культури застосування каменю. У результаті посилення уваги суспільства до проблем екології, безпеці й надійності товарів і послуг визначилася явна перевага у виборі й застосуванні натуральної сировини й продуктів. А із усього переліку природних і штучних будівельних матеріалів по довговічності, міцності й декоративності природний камінь перебуває поза конкуренцією.Про практичну значимість промисловості природного каменю говорить наступне зіставлення: оборот індустрії лицювального каменю більш ніж в 2,5 рази перевищує оборот алмазодобувної галузі. Так, за 1992 р. оборот світового ринку природного каменю оцінювався в 16-18 млрд. доларів США при перерахуванні всієї продукції на умовні плити товщиною 20 мм середньою вартістю 45-50 доларів/м2. У порівнянні із цим вартість неопрацьованих алмазів, добутих в 1994 р. (близько 100 млн. карат), становила приблизно 6 млрд доларів США.Як алмаз, так і лицювальний камінь традиційно служать для виготовлення предметів розкоші й, відповідно, орієнтовані на певний сегмент ринку. У багатьох країнах (Італія, Іспанія, Китай. Індію й т.д.) ця галузь стала істотною частиною національної економіки, про що свідчать обсяги продажів навіть по окремих видах сировини. Так, вартість експортних контрактів по иризирующему ларвикиту з Норвегії склала в 1992 р. більше 60 млн. доларів США.

Для країн СНД весь експорт каменю за 1992 р. не досяг 6 млн. доларів. Росія ж, що раніше входила в число лідерів по виробництву декоративно-лицювальних матеріалів, у цей час займає тільки 12-13 місце у світі й у майбутньому може погіршити своє положення.

Ремонт і Будівництво